31, як все є Україна

Фото, Текст: Марія Старікова

За вікном лунають голоси; вони далеко, і мені думається, що цей звук – відсутність вибухів, чи пострілів, чи ракет над твоїм балконом – найліпший.

— У вас щось бахнуло?
— То був грім. Не хвилюйся. Просто грім.

Просто грім. Я раніше любила грози. Любила, коли з неба падали краплі – не ракети. Любила відчувати їх шкірою і те, як короткі топи на бретельках змінювали забарвлення. З лимонного до бананового, вологі, липкі; я любила бувати безтурботною.

— Роботи сьогодні багато?
— Як завжди.

Я завжди любила свою роботу. Любила писати про мистецтво, виставки, митців. Журналістське посвідчення валяється на столі серед порожніх горняток, а на екранах блимають останні новини: кров, уламки, зруйновані долі.

Тільки-но стала на ноги, як весь світ – на голову, і знову доведеться наздоганяти. Небо, яке вважала незалежним, опинилося у полоні урядів.

Тридцять один, вісім з яких у моїй країні ведуться бойові дії, і кожен робить все можливе, аби знищити ворога (росію), що прийшов на наші землі та привів із собою біль, смерть, руйнування.

В моїй країні проживають найкращі люди: сміливі, віддані, розумні, творчі, небайдужі, які скидаються по гривні та купують супутник :): Люди, які виводять пішки свою козу з-під обстрілів. Люди, які на тракторах дають відсіч танкам. Люди, які стають бізнесменами у сім років – і всі зароблені кошти віддають на ЗСУ. Люди, які разом будують краще майбутнє – у найкращій, рідній Україні.

Сьогодні, в двадцять першому столітті, ми змушені брати зброю в руки й відвойовувати власну ідентичність, захищаючи не лише себе – увесь світ від хворої нації. Ворог прорахувався. Бо він тупий. Бо він – усі 140 мільйонів – думають, що можуть зламати людей, в яких на серці викарбовано «душу й тіло ми положим за нашу свободу». Бо він – усі 140 мільйонів + ті іноземці, що слабкі розумом й підтримують терористів – помиляються.

💙 З Днем Незалежності, українці.
💛 З Днем Незалежності, моя кохана, моя незламна.

Довірься нам, і ми тебе зцілимо.
Ми виведемо цих паразитів.