ДИСКУСІЯ: «Проти мейнстриму. Які є альтернативи супергероям?»

Текст і фото: Марія Старікова

«Манга», «манхва», «фамметі», «піколло» – все це є різновидами коміксу. Це також формат мальованих історій, що по-різному втілюється в кожній країні: Японія, Південна Корея, Італія, Німеччина тощо. «Мальопис» – український комікс, який сьогодні активно розвивається, але досі потребує загальної підтримки. Тому ми вирішили створити для наших читачів окрему рубрику, присвячену цій темі – ба, справжній культурі!

У межах Спеціальної програми (З якого ти Всесвіту?) «Х Книжкового Арсеналу» 26 червня 2021 року відбулась динамічна дискусія. Учасники – Ілля Стронґовський («Видавництво»), Ярослав Мішенов («Vovkulaka»), Руслана Коропецька («UA Comix») та Марія Полегенька («Fireclaw»). Говорили про те, чим супергероїка є насправді – жанром? атрибутом? – а також про те, коли виникли мальописи в Україні.

• ПРО СФЕРУ

Видавничий бізнес – це, все ж таки, бізнес. Кілька років тому в Україні почали випускати, зокрема, італійські комікси – адже в Італії надзвичайно розвинена увага до комікс-культури. Читачі цікавляться: які там супергерої?  

Безперечно, існує великий попит на супергеройську тематику, зокрема й на «Книжковому арсеналі». По-перше, ринок уже переповнений. По-друге, ця ніша активною підтримується розважальною індустрією: фільми, іграшки, ігри, одяг тощо. Українські видавці ризикують, випускаючі зарубіжні комікси на інші тематики, та водночас намагаються цим донести: дайте шанс малим цікавим історіям. Зокрема тим історіям, які щороку перемагають на преміях. Адже про те, яка в них незвичайна мальовка, які цікаві сюжети, які чудові персонажі знають лише поціновувачі коміксів. І видавцям прикро за те, що багато історій проходять повз українського читача. Дуже важливих історій.

Марія Полегенька

Марія Полегенька: «Сьогодні видавці почивають рухатися в бік нішевих історій, які могли би зацікавити стороннього читача – не лише того, що бачив фільми Марвел і цілеспрямовано йде на “Месників”, а душевних, персональних історій для суспільства і певних груп, щоб рухати людей у правильному напрямку – назустріч собі та одне одному. Тепер виходить більше європейських коміксів, і українських теж. Наприклад, ми робили авторський мальопис – нуарний детектив “Втеча”. Людей все ще клікає в сторону “Месників”. Авторським і оригінальним коміксам потрібно більше реклами, розповсюдження – хоча не у кожного видавця є наснага і можливості. Ми намагаємося разом із гігантами видавати щось нішеве, аби люди знали й помічали, що існує не мейнстримне, та досі варте їхньої уваги».

Водночас, Руслана Коропецька заперечує, що ситуація аж настільки «безнадійна»: за її словами, в Україні існує дуже широка авдиторія, яка цікавиться виключно українськими коміксами, та авдиторія, яка принципово не читає супергеройське, тому що не цікавиться саме цим жанром.

• ФЕНОМЕН СУПЕРГЕРОЇКИ

Аби проаналізувати, потрібно насамперед зрозуміти, що супергероїка собою являє, чому та як працює, і що дозволяє видавництвам отримувати прибуток.

По-перше, супергероїка мультижанрова (а не тільки мультивсесвітна): якщо ми говоримо про фантастику, детектив, романтику – в супергеройських коміксах усе це теж є. Там є місце і пригодам, і дослідженням, і репрезентаціям, і глибоким соціальним питанням – в залежності від творів

По-друге, використання романтичного героя, що готовий міняти світ і є місіонером – здійснювачем певної мети. Не тільки велика двійка DC і MARVEL, а й інші видавці вигадали створювати своїх впізнаваних героїв, які допомагають їм захоплювати нові жанри. Це прийом, це фішка, яка приваблює читача і допомагає видавцям легше видавати будь-які продукти.

Ярослав Мішенов

Ярослав Мішенов: «Якщо ми кажемо, що треба виходити за межі супергероїки – то ми не говоримо, що це геть інше. Ми просто кажемо, що в наших коміксах немає персонажів, які були би супергероями. Але якщо ми говоримо про, наприклад, ХIХ століття, то ми побачимо у ньому його власних супергероїв – той же Капітан Ахав у “Мобі Діку”, в якомусь сенсі, є супергероєм (прим: мається на увазі, що романтичний герой виражається в різних образах, зокрема супергероями, та не лише ними). Ми йдемо все далі – й падаємо до міфів, де також свої власні, античні герої (прим: однак ці персонажі, скоріше, представляють класичного героя, що притаманно європейським, зокрема українським творам). Марвел і ДС не вигадали супергероїв, а взяли вже існуючий тип, перекрутили і навчилися заробляти на них гроші. Супергероїка нагадує мені мангу: там панують гіпертрофовані емоції, реакції, міміка, не притаманні справжнім японцям, але які по-своєму виражають їхні почуття, роблять їх привабливішими, або, навпаки, спотворюють. Свого роду, це також спосіб комунікації та вираження».

Також потрібно розрізняти авдиторію – існують пересічні читачі та фанати мальопису, в яких немає проблеми піти й придбати не (лише) супергероїку. Не-фанати ж, ймовірно, звернуться саме до неї, адже це те, що їм дають популярні фільми та швидкий мереживний контент: інформацію, що вони є.

• КОМІКСИ – НЕ ЛІТЕРАТУРА?

Підсумовуючи, спікери виділяють головні тези:

1) «Мальопис – не жанр літератури»; 2) «Ми не призначені тільки для дітей молодшої шкільної групи»; 3) «Ми – не тільки про спандекс і плащі, але ми нічого не маємо проти спандексу та плащів»; 4) «Якщо любите читати – ви можете дивитися плюс читати, та знайти щось своє в графічній літературі».

Крім того, постало не менш дискусійне питання: коли саме виникли перші мальописи в Україні? До п’яти років тому чи понад століття тому? Ймовірно, розвиток культури українських коміксів дійсно можна приписати останньому десятиліттю. Та справедливим буде зазначити й те, що зароджуватися цей жанр починав ще задовго до: наприклад, у 1995 році був виданий комікс «Буйвітер», а в 1921-му вийшов «Чорнокнижник із Чорногори» – і це ще далеко не все. Тому, говорячи про комікси, слід розуміти: вони з’явились в Україні не вчора, не позавчора, не три роки тому, а давно. За радянських часів комікси табуювалися: за словами спікерів, людей вчили тому, що книга, не заповнена лише текстом – гірша за лише текстову. Що це несерйозна книга.

• МАЛЬОПИСИ НАВИВОРІТ

Ярослав Мішенов: «Майже кожна людина може написати сторінку тексту. Але покладіть перед кожною людиною сторінку і скажіть, щоб вона намалював комікс. Що ви отримуєте? Хтось намалює ілюстрацію, хтось нічого, а хтось прикине сценарій. Це каже про те, що комікс являє собою багато елементів: це водночас оповідання, малюнок, меседж, адже мальопис уміє пов’язувати їх разом, уміє передавати людям будь-які емоції – завдяки кольорам, лініям, динаміці зображення, шрифтам. За допомогою деталей: хто за ким говорить, як зображені погляди, передача масштабного в дрібницях. Чотири кадри можуть містити дуже багато інформації, що потребує глибоких здібностей та багатошарової роботи – і багато авторів роблять все від початку до кінця, від олівцевої розкадровки до повноцінного коміксу. Це грандіозний обсяг роботи і вмінь, аби вийшов якісний мальопис».

Руслана Коропецька

Однак, буває так, що людина не бажає ні цієї багатошаровості, ні кольорів. Марія та Руслана розповідають: навіть сьогодні покупці обирають мальописи для дітей, та на пропозиції оглянути щось для себе заперечують: «ми вже виросли». На противагу, значна частина українських поціновувачів коміксів – вже повнолітні, й читають вони не лише «дорослі», але й «дитячі» історії.

Як узагалі формується смак до читання? Потреба читання? Потреба нового?

Руслана Коропецька: «Я погоджуюся, що з радянського в нас дуже багато залізних завіс у голові. Оцей патерн – “комікси для дітей” – ми стикаємося з ним на кожному фестивалі по 10 разів, але останнім часом почали питати “Що ви порадите для дитини?” замість “Якщо моя дитина читатиме мальопис, то ніколи більше не читатиме справжніх книжок”. Мальописи називають просторічними, такими, що псують словарність – вбачаю у цьому тенденцію читання як елітарності, хоча це базова потреба людини».

Цю думку підхопили й інші спікери.

Ілля Стронґовський: «Комплекс меншовартості – ми, діти 80-90х, читали дитячі комікси, у нашому дитинстві, тому не дивно, що люди нашого та старшого віку мають таке сприйняття коміксів. Все це формувалося роками, тому змінити цю думку можемо ми самі. Ми – люди, які формуємо попит, видавці і всі дотичні. Відповідальність лежить на нас. Потрібно себе запитувати: “Коли це станеться? ” і “Що ми робимо для цього?”»,

Ілля Стронґовський

Комплекс меншовартості пов’язаний не тільки з дитячістю, але й з усіма стереотипами – мальописи завжди сприймають як відгалуження книжкової індустрії. Так було і буде, ці зміни не відбудуться за рік-два-три, але ситуація змінюється щодня. Що з цим робити? Працювати далі. Кожна людина – окрема історія. І чи буде вона читати комікс – залежить від багатьох причин. 

• ЯК ЧИТАТИ КОМІКСИ

Книги з коміксами важко порівнювати, та якщо спробувати – можемо виявити, що мальописи мають свої переваги:

1) Вони значно конкретизованіші. Ми знаємо, що це буде трилер – бо бачимо, в якому стилі мальовка, що там зображено. Ми бачимо жанрову палітру одразу, сприймаємо це значно легше й можемо швидше прийняти рішення.

2) Ми не лише вчитуємось, але й вглядаємося – інша справа, що вміння правильно читати комікси недостатньо розвинене. В мангу, яка читається справа-наліво, часто вкладають інструкції про те, як взаємодіяти з розділами.

Просвітницької діяльності не може бути забагато. Водночас, навчитися читати комікси можна шляхом емпіричного досвіду – це не збирати реактор.

• КОМІКСИ ПРОТИ ТІКТОКУ?

Погляньмо на це з іншого боку – сьогодні конкуренцію коміксам складає не лише? не стільки? література, скільки відео, інтерактивні новели, ігри, блогери, загальний доступний контент. Не те, що є на ринку, а те, що є по часу – у споживачів немає часу, зате вони мають доступ до безкоштовного візуального інтерактивного контенту, і його – величезна прірва. Та же супергероїка: вона яскрава, цікава, захоплює зокрема рекламою. Якщо порівнювати споживачів, то для них немає більш підходящої альтернативи.

Зате в айсберга є ще підводна частина. Деякі видавці бачать супергероїв як свого єдиного конкурента; та якщо дивитись на Антарктику з космосу – ми цього айсберга не бачимо взагалі, бо існує купа іншого контенту. Видавці борються за кожного споживача, який обирає собі товар у вигляді книжки.

Панує «ера швидкого контенту»: люди не хочуть дивитися нижче айсбергу. Ми безліч разів подумаємо, чи вартує щось нашої уваги – тому, що ми витрачає на це свій час. Ось, чому популярний TikTok. Світ суперпришвидшився, і він буде далі швидшати.

Marvel не дарма випускає фільми: це підтримка оптимістичної моделі. Сьогодні основний контент студії навіть не комікси – іграшки, фігурки і все, що продається. Швидкий візуальний контент сьогодні диктує правила: для виробників, для споживачів, для робочих стратегій і створення контенту.